Медикаментозно-індукований риніт: клініка, діагностика, лікування

Останніми роками істотно змінилися сформовані раніше уявлення про значущість проблеми риніту серед різних груп пацієнтів, а також про підходи до його класифікації, діагностики, лікування, профілактики та прогнозу. У постійно оновлюваних документах
Програми ВООЗ «Алергічний риніт і його вплив на астму» (ARIA) у співпраці з GA2LEN і AllerGen, International Forum of Allergy & Rhinology, послідовно звертається увага лікарів різних спеціальностей на високу поширеність риніту, його негативний
вплив на якість життя, здатність до навчання і праці, системний характер захворювання, особливо в дітей, потенціювання ризику розвитку бронхіальної астми(БА), значні економічні втрати для пацієнтів, їх сімей і суспільства загалом. Так, риніт традиційно відносять до найпоширеніших захворювань, оскільки, за узагальненими даними, в різних країнах світу на нього страждають не менш ніж 600 млн людей, а його поширеність в популяції коливається від 10 до 40% [6, 7, 79]. Натепер риніт визначають як запалення слизової оболонки носа, яке характеризується ринореєю, чиханням, закладеністю носа і/або свербежем у носі. При цьому зазначені симптоми виникають упродовж принаймні 2 днів поспіль і зберігаються більш ніж 1 год більшість днів. У клінічній практиці важливе значення
надається визначенню форми риніту в кожного пацієнта. Відповідно до пропозиції номенклатурного комітету з алергії, виділяють алергічну і неалергічну форми.
Алергічний риніт (АР) – це хронічне запальне захворювання слизової оболонки носа, спричинене IgE-опосередкованою ранньою і пізньою фазою алергічної відповіді, що характеризується наявністю щодня впродовж 1 год і більше хоча б двох з таких симптомів: закладеність носа, виділення з носа (ринорея), чихання, свербіж у носі. Усі інші форми риніту, де участь алергічних механізмів не доведено, запропоновано відно-
сити до неалергічних ринітів (неАР) [1, 11].